Николай Токарь,
Сидней. Австралия.
Родился, рос, жил и работал на Харьковщине.
Служил в армии на Камчатке.
Не имею, не состоял, не привлекался.
Разменял восьмой десяток. В браке состою уже 41 год
Имею дочь и троих внуков.
Живу в Сиднее с 1997г e-mail автора:Niko1938@gmail.com
Прочитано 9595 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Колокодлов, споминаю. исправьте опечатки. Хорошее стихотворение Комментарий автора: Уважаемая Светлана. Я бы с удовольствием исправил все свои ошибки, но не знаю как это сделать. Я только осваиваю компьютер. Размещать стихи мне помогает внук.
А за отзыв благодарю. удач и Вам в Вашем творчестве. С уважением.
***
2008-08-27 16:03:53
Слезой невольно наполняю??????????????
Или наполняю, значит по своей воле делаю какое-то действие, или невольно наполняются помимо моей воли и действия, а здесь звучит как нерусь какая-то.
Марина Н.
2008-09-07 18:24:16
В Ваших стихах чувствуется ностальгия по России. Да поддержит Вас Господь в далекой для нас Австралии! Будьте благословенны! Комментарий автора: Спасибо Вам за поддержку. Как бы не хотел это скрить, не удаётся. Австралия прекрасная страна, но когда вся жизнь прожита там,на Украине, хотя все сейчас говорят в Украине, то невольно ностальгируеш.спаибо за благословение. Простите. что не сразу ответил.Мы все живём с надеждой на помощь Господа нашего Бога.
Еще раз благодарю Вас . Удачи и Вам!!1 С уважентем.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
Должен я "Родиться" - в Силе Свыше! - Светлана Камаскина ДОРОГИЕ ДРУЗЬЯ! Читайте эти стихи на ваших МОЛИТВЕННЫХ СОБРАНИЯХ, или напечатайте в вашей ЦЕРКОВНОЙ ГАЗЕТЕ ( ведь не у всех - есть интернет..), пусть "Огонёк" Молитвенной Веры - всегда будет в ваших Смирённых сердечках!
